Тема: Історія української народної вишивки.

Мета: Узагальнити знання учнів про історію виникнення та розвитку української вишивки як одного із видів декоративно-прикладного мистецтва; сприяти формуванню в учнів уявлення про історичний розвиток народних традицій; забезпечити формування почуття патріотизму; розвивати в учнів почуття прекрасного, художнього смаку, уміння пізнавати і створювати прекрасне; сприяти розвитку творчих здібностей учнів і бажання берегти національну культуру, красу, неповторність української вишивки.

Терміни та поняття: народна вишивка, візерунок, традиції.

Міжпредметні зв’язки: історія, народознавство.

Тип заняття: засвоєння нових знань,  умінь та навичок.

Форма заняття: загальне

Методи та прийоми:

1. Інформативно-рецептивний:

• мовний;

• наочний;

2. Репродуктивний.

Обладнання: Зразки вишиванок. Стародавні народні вишивки. Вишивки молодшого покоління. Сучасні учнівські вишивки. Карта історико–етнографічних земель України. Мультимедійний проектор.

Хід заняття

І. Вступна  частина

• організація гуртківців до навчання.

• Перевірка присутності вихованців;
• Перевірка готовності до заняття.

• визначення освітньо -  виховної та розвивальної мети заняття.

Наше славне здавен вишиття —

українського духу розмай,

воно досі квітчає життя,

самобутній віками наш край.

Ним щира проста українка

прикрашала буття нелегке,

всю душу вливала та жінка

у важке вишиття кропітке.

I квітли полотна, й сміялись,

оживали в умілих руках,

в узори барвисті вкривались

і палали, мов небо в зірках.

                                                           (Андрій КОНИК)

- Сьогодні ми поведемо розмову про вишивку. Україна здавна славилася своїми вишивками і вона так міцно увійшла у наше життя, що немає жодної оселі, де б не було таких милих серцю речей. Тож темою нашого заняття буде історія української вишивки.

• мотивація.

Усім відомо, що вишивка — один із видів декоративно-ужиткового мистецтва. Українська вишивка, рушники, на перший погляд, не мають важливого значення в житті сучасної людини, але вони магічно впливають на серце кожного з нас і є цілющим бальзамом, що сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу, рідної землі. Народне вишивання — живее мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Вишивка — це не лише робота голкою і ниткою, це мова людських почуттів і думок, вияв найпотаємніших мрій. Зараз вишивкою займаються по всій території України, відроджуючи забуте ремесло, оздоблюючи предмети побуту та одягу.

Легенда про вишивку.

 Вишиванка прийшла до нас з далеких,  минулих літ, з минулих поколінь.

 Ось що розповідає старовинна легенда про вишиванку. Був час , як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, і вмре. Втікали люди з селищ в ліси, та слідом за ними гнала і хвороба. Не жаліла не молодих, а не старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала хвороба чоловіка і п’ятьох дітей, тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не встерегла. Почала сохнути Івана. А ще просить матінку : «Врятуй, мамо, я не хочу помирати! Порятуй!» Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

Слава Богові! - Привіталася.

Що помирає остання? А могла б і жити. – Аж кинулась Марія.

Як бабуся сердешна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку! – Взяла , напевно старенька до серця плач і мовила.

Повідаю тобі тайну той страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягни.

Присягаю донечкою!

Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому немає хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалеку чорти бачили.

 Мати так і зробила. А донечка здоровішала щодень і просила маму:

А виший ще терен…А калину…

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала: « Шийте, шийте хрести…вишивайте будете жити. Рятуйтеся!» а люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила у дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

 - Не вірите? Дітей мені ваших шкода! – і зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла.

 - Вишивайте сорочки дітям і собі! – та впала мертвою біля донечки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають доньок, а дочки своїх дочок. і вже ніхто не обходився без вишиванок. Радощі і болі життя зашивають жіночі руки у вишиванках.

• актуалізація опорних знань;

Бліц турнір з теми: «українська вишивка».

Що називається вишивкою?

Які характерні мотиви в українській народній вишивці?

Які інструменти і матеріали необхідні для вишивання?

Які знаки-символи ви знаєте у вишивці?

Що вишивали українці в давні часи?

Які є техніки вишивання?

Перелічить одяг українців.

ІІ. Основна частина

• історія української народної вишивки.

„Збираєм усе по краплині,

 щоб не лежало в бабусиній скрині.

 Хай люди побачать,

 Хай знають усі:

 найкраще багатство –

 в оцій от красі”.

 Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного майстерства. Цей вид майстерства виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього майстерства.

• прес-конференція з питань.

Історики «Історичні етапи розвитку вишивання».

Етнографи «Традиційні орнаменти, стилі».

Географи «Регіональні особливості орнаментів у вишивці».

«Учні-майстри» Презентація виставки «Мої вишивки».

• регіональні особливості української вишивки

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України.

• самостійна робота.

Порівняти особливості орнаментів у вишивці різних регіонів України, заповнити таблицю.

• перегляд виставки вишитих робіт.

- А тепер давайте розглянемо вишиті вироби народних майстринь. Переглядаючи виставку, розділіть вишивки на групи:

- за технікою виконання;

- за регіональними особливостями;

- за призначенням (ужиткові та декоративні вироби);

- за майстерністю вишивання.

ІІІ. Заключна частина заняття:

• узагальнення та систематизація отриманих знань.

Вправа «Сенкан».

Приклад:

1. Вишивка.
2. Рукотворна, чарівна.
3. Промовляє, вабить, спонукає.
4. Вишива – це пісня,вишита на полотні.
5. I квітли полотна, й сміялись,

       оживали в умілих руках,

       в узори барвисті вкривались

       і палали, мов небо в зірках.

Новим етапом творчого злету є вишивка України 90-х років минулого століття. Сьогодні, в епоху бурхливого  науково-технічного прогресу актуально звучить питання, яким задавався колись видатний просвітитель, філософ і поет Г.Сковорода "Для чого делаем материи, вышиваем их розными нитками и взору приятными цветами обвешемся оными?". Він сам на це питанні відповів: "Для радости сердца". Тож давайте плекати і леліяти народні традиції, українську культуру, збережемо пам’ять поколінь у вишивці.

• Інтерактивний метод «мікроіон»

 Яким чином отримані знання можна використати при виготовлені вишивок?

• релаксія

Гуртківцям пропонується уявити себе в ролі якого-небудь народного майстра і «виготовити» (намалювати) певний вишитий виріб: вишиванку, рушник, хустку, предмет вжитку тощо. Учні отримують папір та олівці й виконують завдання в супроводі українських мелодій. (Наприклад: «Два кольори», музика О. Білаша, слова Д. Павличка; «Пісня про рушник», музика П. Майбороди, слова А. Малишка.)

По закінченні малювання бажаючі школярі можуть презентувати свої роботи.

СПИСОК   ВИКОРИСТАНОЇ   ЛІТЕРАТУРИ

1.Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є.

“Декоративно-прикладне мистецтво” – Львів: Світ, 1999.

2.Василащук Ганна. Альбом. _ Київ, Мистецтво, 1985.

3.Гсаюк Е.О. Художнє вишивання. Альбом. – Київ: Вища школа, 1984.

4.Гурчала Ірина. Народне мистецтва Західних областей України.

Київ.: 1966.

5.Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка Західних областей

УРСР. Київ.: Наукова думка, 1988.

6.Журнал “Початкова школа” № 10, 1996 р.

7.Кара-Васільєва Т. Українська вишивка. Альбом. – Київ.

 Мистецтво, 1993.

8.Макарчик С.А. Етнографія України.- Львів.6 Видавництво

“Світ”, 1994.

9.Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства.

 – Київ.: “Український письменник”, 1995.

10.Скуратівський В. Берегиня. – Київ.: Радянський письменник”, 1987.

11.Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник.

 – Київ.: Либідь, 1993.

Додаток 1.

Історія української народної вишивки.

 Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного майстерства. Цей вид майстерства виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього майстерства. Адже зразки найдавнішої вишивки збереглися у музеях Європи, що відносять до V ст н. е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше в музеях вишивок ХІХ ст.).

 Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався  ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої республіки – трипільські племена (доба пізнього неоліту, початку періоду бронзи).

 Вишивкою був прикрашений одяг мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький вчений Геродот.

 Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У Черкаській області було знайдено скарб, що датується VШ ст. н. е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених, було виявлено на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов’яни з Середньої Наддніпрянщини. На бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці.

 Арабський мандрівник Ібн-Факулан (Х ст. н. е.) у своїй оповіді про русів зазначає, що вони мали вишитий одяг.

Найдавнішою знахідкою в Україні археологи вважають рештки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору, яке було знайдено в селі Ковалівка на Миколаївщині, після розкопок Соколової могили. Цю вишивку відносять до І ст. н. е.

 У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалось. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом. У ті часи оздоблювали одяг та предмети побуту багатих, знатних людей вишивкою золотом та сріблом. Про це свідчать фрески та мозаїчні картини Софіївського собору в Києві, на яких зображена родина Ярослава Мудрого. Шматки тканин, гаптованих золотом та сріблом, були знайдені під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Вишивання було дуже розповсюджене серед жінок заможних сімей та монахинь. У ХІV–ХVІІ ст. кольоровими шовковими і золотими нитками прикрашали весільні рушники, святкові сорочки з тонкого лляного полотна, хустки. Поступово вишивка почала входити в повсякденне життя й стала одним з основних занять

дівчат-селянок. Вишивкою прикрашали предмети побуту і буденний одяг. Методи вишивання, узори, кольорова гама вдосконалювалися з покоління в покоління, відбиралося все найкраще і створювалися прекрасні зразки вишивок із характерними національними рисами.

 Археологічні розкопки підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві: на фібулах і срібних браслетах ХІІІ ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

 В Іпатіївському літописі від 1252 року говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими полосками мережками.

 Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у 1412 р., 1421 р. на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей2 у вишиваному одязі, що своїми узорами мало чим відрізняється від сучасних, характерних для певної місцевості, орнаментів.

 На рубежі ХVI-XVII ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі і вишивання. Арабський мандрівник і письменник Павло Алеппський, який у 1654 та 1656 рр. проїздив через Україну, описуючи побут українців, зазначив, що у дочок українських міщан та Київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.

Додаток 2.

Регіональні особливості української вишивки

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України.

Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Луганської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України, їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими. Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду , цвітом хмелю , ромбами, квадратами . Основні кольори білий , коралово-червоний , трапляється жовтий і голубий . Виконується вишивка хрестиком , знизуванням , гладдю .

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладі. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою червоними та чорними нитками.

На Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль “лягання” густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво- та триколірні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилювання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні – шпатівка, стебнівка, контурні шви якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів, окремі з них поширені по всій області, інші – пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина – історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рахівський район Закарпатської області.

Для Гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоно із жовтим та зеленим, при чому колір домінує.

На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфними, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стеклярусу.

Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка заволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

Місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібками, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів – жовтого, оранжевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.